Марина ПЕЛИПЕНКО — військовослужбовиця та депутатка Южненської міської ради. З 16 лютого 2023 року вона не може відвідувати засідання сесії. Єдиний можливий для депутатки онлайн-доступ, заборонив Южненський міський голова Володимир НОВАЦЬКИЙ. ФОКУС поспілкувався із Мариною ПЕЛИПЕНКО під час короткої відпустки в місто.
— До 2022 року ви були відомі в громаді саме завдяки волонтерській діяльності. Але зараз ви змінили напрямок своєї діяльності. Чому?
До волонтерства я прийшла ще у 2014 році. Я одна з учасниць Майдану нашого міста. росія напала на Крим, ми втратили наш півострів, почалось АТО. Ми якось зібрались з іншими волонтерами й народився рух «Армія help». Вже у 2022 році, коли почалось повномасштабне вторгнення, я зрозуміла, що волонтерства для мене вже замало, я вже пройшла цей шлях і бачила себе у якості військовослужбовиці.
— Коли ви вже остаточно вступили до лав ЗСУ?
Йти саме на службу я прийняла рішення 23 лютого 2022, за день до повномасштабного вторгнення. Наш покійний командир бригади полковник Віталій ГУЛЯЄВ збирав волонтерів, щоб ми «вмикались», готувались, бо розумів, що війна от-от почнеться. Тоді я посиділа, послухала і зрозуміла, що, мабуть, я вже можу дещо більше за волонтерство. Вже тоді ми співпрацювали з 28-ою бригадою, ще з 2014 року, з їх найпершої ротації, коли перший БТГ заходив у Донецьку область, це був липень-серпень 2014 року, вже тоді ми їм допомагали.
— Де ви зараз проходите службу?
Я проходжу службу у 28 окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового походу. На даний час служу у танковому батальйоні. І думаю, ні для кого не секрет, що шлях нашої бригади, починаючи з повномасштабного вторгнення, це — Одеса, Одеська область, коли вже потопили той крейсер “Москва”, бригада пішла трохи далі. Спочатку частина бригади була в Одесі, потім Миколаєві, потім і ми всі перебрались до Миколаєва, визволяли Херсон.
А після визволення Херсону, ледь за тиждень вже поїхали у Донецьку область, власне, на Бахмутський напрямок. Свій власний шлях у цій бригаді я розпочала з розвідувальної роти, де проходила службу понад рік, потім перевелась у танковий батальйон. У розвідувальній роті я була бойовим медиком, тепер стала фельдшером медичного пункту. Взагалі до цього мене привело моє велике бажання служити та бути корисною. На початку я була звичайним солдатом, який займався взагалі всім, що тільки можливо. І якось, всі побачили, що у мене, мабуть, є потенціал медика і я закінчила курси бойового медика і стала на посаду старшого бойового медика розвідувальної роти. Мабуть, людина таке створіння, яке звикає до всього й адаптується до всього. Якщо рік тому мені здавалось, що це дуже важко, то зараз якось інакше. Постійно хочеться додому. За рік трохи втомились вже.
— Як військовослужбовиця 28 бригади ви особисто відчуваєте підтримку від нашої громади?
Від самих мешканців, так, відчуваю шалену підтримку. Ще у перші дні війни, – я навіть не перерахую кожного, бо якщо, чесно, боюсь когось образити, – дуже багато людей, волонтерських організацій, допомагали бригаді, власне моєму підрозділу, де я служила. Якимось чудом, у нас навіть не було, харчових продуктів, це було так неочікувано… Багато людей прийшли допомагати, багато хотіли потрапити до лав ЗСУ. Нас навіть школи годували, загалом підтримка була максимальна, на скільки це тільки можливо. Також мої колеги «увімкнулись» буквально одразу і максимально. Вже ввечері 24 лютого, менше доби минуло від початку повномасштабного вторгнення, у багатьох тоді була паніка, а Максим КУШНІР і Олександр ДІДЕНКО у цей час вже стояли на порозі КПП з генератором. Якщо чесно, здавалось, ніби вже кілька днів минуло з моменту початку війни. Тоді час йшов по-інакшому, дуже повільно.
А якщо говорити про підтримку від місцевої влади, то я знаю, що розроблявся проєкт щодо допомоги нашій бригаді. Але це якось блокується, розповідають, що бригада не так написала листа до міської ради, що бригада то зверталась, то не зверталась. Кажуть, не так проставили виконавця, не розписано, на що потрібні ці кошти… Є бригади, які чомусь вже отримують матеріальну допомогу, на цій сесії [ред.: 13 липня] буде виділятись матеріальний резерв батальйону «Цунамі». Зараз, поки я у відпустці, була на своїй комісії. Це питання власне нашої комісії [ред.: комісія з питань регламенту, депутатської етики, законності, правопорядку, цивільної оборони та ЗМІ]. І це питання, я не те щоб підтримала, я утрималась, тому що я була обурена. У нашій 28 бригаді проходять службу більшість южненців, які наразі в армії. А з міського бюджету ми, чомусь, жодного фінансування не отримуємо. І достатньо велика кількість людей, з якими я спілкуюсь з різних підрозділів, також не зовсім розуміють, чому виходить саме так. У нас багато загиблих хлопців з нашої громади і вони проходили службу саме у 28 бригаді. Це наші побратими, наші мешканці Южного та громади, але нас чомусь так ігнорують…
— Ви звернули увагу на те, що Южненська громада все-таки допомагає виділенням коштів з бюджету деяким бригадам, яким саме?
Чомусь наш міський голова найбільше любить ТРО міста Южне, не знаю чому, можливо, тому що в нього там син служить. Знаю, що ТРО ми завжди допомагаємо. Як я вже казала, на цій сесії хочуть виділити матеріальний резерв новоствореному батальйону “Цунамі”. Ми всіх приймаємо, але чомусь окрім 28 бригади. Незважаючи навіть на те, що з перших днів повномасштабної війни ця бригада стояла саме тут, у нашій громаді, нашому місті. Що там відбувається, мені зовсім не зрозуміло, не маю відповіді «чому»…
— Які зараз є потреби у бригади там де саме ви служите?
Важко абстрактно сказати, які є потреби. До речі, на комісії мені поставили таке ж питання. Кажуть “ми не розуміємо на що ми маємо виділяти кошти”. Але ж ми і самі не розуміємо на що ми маємо у вас просити гроші. Бо сьогодні нам треба одне, завтра інше, це все залежить від ситуації та можливостей. Завжди необхідні декілька речей: транспорт, його ремонт, дрони, прилади нічного бачення. Це те, що необхідно постійно. Будь-яка допомога під час війни необхідна, навіть найменша. На сьогодні є певний перелік матеріалів, які швидко закінчуються, ламаються та інше. Тому фінансова допомога дуже потрібна. І тут лімітів немає, можна 3 мільйони, 33 мільйони або взагалі 333 мільйони і цього все одно буде мало, бо ми потребуємо техніки, щоб нищити ворога… Це наша головна ціль, і вона спільна, це потрібно не лише військовим. Мені прикро, що про це забувають.
— Які саме рішення вам здаються неправильними?
У мене є таке відчуття, ніби все це робиться навмисно. Максим КУШНІР розробив проєкт, про який я казала, щодо допомоги бригаді. Я особисто безпосередньо проходжу службу у цій бригаді. Секретарка міськради Оксана ВОРОТНІКОВА постійно допомагає 28 бригаді, підтримує. Таке відчуття, що це все спеціально робиться, ніби щось особисте: недопуск до сесії, блокування проєкту… Виносити питання проєкту на сесію ми, військові, просто не можемо. Звісно, якби могли, то давно вже це зробили б.
От прямо зараз я все це вам розповідаю в декількох метрах від фонтану, на роботу якого виділили 700 тисяч з бюджету, але гроші на бригаду не йдуть. На мій погляд, зараз зовсім не до фонтанів, не до доріг. У нас зараз одна задача: вистояти і перемогти цього клятого ворога.
— З лютого ви не допущені до засідань сесії міської ради. Як і коли ви про це дізнались?
Я дізналась безпосередньо за день до сесії [ред.: 16 лютого 2023 мала відбутись перша сесія, на яку не допустили депутатів в онлайн форматі]. Тоді я була дуже здивована. Так, я на фронті, але це не означає, що я не можу брати участь у житті міста. Я максимально намагалась брати участь в онлайн сесіях, корегувала свій графік, люди під нього з розумінням підлаштовувалися. Я була присутня на комісіях до тієї сесії. І тут дізнаюсь про те, що сесій онлайн більше не буде, їх просто заборонили. Мені просто не прийшло запрошення. Потім виявляється, що Володимир Миколайович вирішив, що депутати, які не знаходяться в Южному не мають права брати участь у житті міста і громади. Я думаю, я, як депутатка, роблю максимум для своєї громади, свого міста, максимально беру участь у житті міста і загалом є однією з тих, хто допомагає громаді жити. Бо якщо ми не зупинимо ворога там, життя тут взагалі не буде. Я обрала для себе саме такий шлях. Я зупиняю це десь далеко, аби воно не прийшло сюди. Я не знаю, чому міський голова зробив такий вибір. Просто не розумію, що в голові у цієї людини.
— Чи контактували ви з міським головою стосовно онлайн-доступу, враховуючи ваш випадок?
Ні, ми не контактували, не спілкувались. Це був лютий, а у відпустку я приїхала лише зараз. Єдине, Володимир НОВАЦЬКИЙ дав велике інтервʼю, де розповів, що ми маємо брати до рук автомати, піти на фронт, захищати громаду, її жителів… Але, виявляється, навіть якщо ти вже там, вже захищаєш країну, зі зброєю в руках, ти все одно не маєш права брати участь у сесії. Він так само може взяти до рук автомат і піти на захист держави, його вік йому дозволяє.. Не дивлячись на те, що я знаходжусь там і зараз не живу у Южному, я — член наглядової ради разом з Віталієм ГОРШКОВИМ і Олександром НАЛИСНИКОМ, з Віталієм ми служимо у різних підрозділах 28-ї бригади. Попри це, кожне зібрання наглядової ради у нас проходить в онлайн режимі, ми їх відвідуємо, розглядаємо фінплани, чомусь тут немає перешкод в тому, що ми відсутні і воюємо. Також я член редакційної ради на Студії “МИГ”, так само все розглядаємо, збираємось, жодних перешкод. Але саме сесія міської ради для мене закрита.
Чомусь, коли міському голові це було потрібно, сесії проводились онлайн, а зараз, коли він зібрав більшість, це — незаконно. Хоча на початку війни, ми вносили онлайн формат у регламент. І це не є незаконним.
— Які ваші подальші кроки, чи будете присутні на наступній сесії, яка відбудеться 13 липня?
На цій сесії, на жаль, мене не буде. Бо відпустка у нас лише 10 днів. Під час відпустки я була присутня на засіданні комісії. Я планую передати звернення через своїх колег на сесію. Бо, якщо чесно, я зовсім не розумію, як таке можливо. Я знаю, що є у нашій міській раді депутати, які наразі не проживають в Україні з певних причин. Але я знаю, що багато з них беруть активну участь у житті громади, у допомозі військовослужбовцям. Вони не просто «відсиджуються» за кордоном, як Володимир Миколайович це презентує.
— Враховуючи обставини, чи не було у вас думки скласти мандат?
Ні, ніколи. Я знаю, що моя совість чиста. Я роблю максимум для життя моєї громади, зупинятись не планую. Я вважаю, я повною мірою виконую свій обовʼязок перед мешканцями.
Бесіду вела: Даша Костенюк
