Серцю культурного життя Южного 35 років! Як починав свою роботу та про що мріє сьогодні колектив Палацу культури “Дружба”

Сьогодні, 29 травня Южненський міський палац культури «Дружба» відзначає ювілей — 35 років від дня відкриття. Напередодні кореспондентка Фокусу поспілкувалася із керівництвом та колективом закладу про те, як він починав свою роботу і, як «Дружба» живе сьогодні.

Попри те, що заклад відчинив свої двері для містян 35 років тому, сама будівля значно старша. Будівельні роботи розпочалися у 1978-му році. Заклад задумувався, як місце відпочинку для перших южненців – портовиків та заводчан. Але близько десяти років майбутній центр культурного життя Южного знаходився у стані довгобуду. Через недостатнє фінансування з тодішнього  міністерства хімічної промисловості. Ситуацію врятувала постанова про знесення довгобудів, які не завершені щонайменше на 80 відсотків та принципова позиція керівництва Одеського припортового заводу цього не допустити. Тож об’єкт було завершено.

Палац культури «Дружба» вперше відчинив свої двері для відвідувачів об 11:00 29 травня 1988 року, у День Хіміка. Заклад відкрив Одеський Припортовий завод, під час святкування було залучено багато артистів, а також відбувся святковий ярмарок, дискотека та розважальні заходи.

На той час у закладі працювало лише декілька творчих колективів, найперший з них — ляльковий театр «Чарівний ліхтарик». Засновником та першим керівником якого була Тетяна Удвуд. 

Перший директор палацу культури «Дружба» — Василь Морозов. З 1994 року цю посаду обіймає беззмінний з того часу Заслужений працівник культури України Петро Кутинець. Майбутній директор ПК почав працювати у закладі ще з 1989 року, на посаді режисера. Йому, як колишньому студенту Інституту культури цю посаду запропонував перший очільник палацу культури. Завдяки пану Петру в 1990-му році до Южного приїжджають одразу шість фахівців з різних творчих напрямків: хормейстер, режисери, художники. Та, мабуть, головним досягненням Кутинця можна сміливо назвати українськість закладу. Для впровадження якої, тоді ще в радянський час і в місті, де більшість мешканців спілкується виключно російською, потрібна була певна сміливість.

«Як казали мої друзі «у тебе, мабуть, прокинувся ген бандерівця. Але мені було ніяково. Я пам’ятаю, як у 1989 році затвердили закон про державність української мови в УРСР. Але хто його буде втілювати, якщо тут більшість населення російськомовна? Бо був такий час, коли розмовляючи у місті українською, тебе могли назвати селюком чи бидлом» – розповідає Петро Кутинець.

Попри, здавалось би не сприятливі зовнішні обставини заходи в Палаці почали проводити українською та звертати особливу увагу на культуру нашого народу. Випадків, коли містяни висловлювались проти цього, Петро Кутинець не пригадує, навіть у зросійщених 90-х роках. Каже, навпаки, деякі містяни, приходячи на концерти, дякували за українську мову та підтримували таку ініціативу.

На цю особливість закладу звертає увагу під час інтерв’ю начальниця управління культури Южненської міської ради Надія Конопацька.

_{начальниця управління культури Южненської міської ради Надія Конопацька.}

Культурним напрямком в місті вона керує близько 20 років. Розповідає, на початку існування і самого Южного, і Палацу найграндіознішими подіями були Дні Портовика, Хіміка та День Міста. Адже в Южному більшість населення працювала на цих підприємствах.  Державні свята тоді відзначалися не так масштабно, як ми звикли бачити їх зараз. Починали із пляжу, на якому встановлювали сцену з вантажівки. Сьогодні завдяки зусиллям творчих колективів саме загальноукраїнські свята стали візитівкою Палацу.

За 35 років існування палац культури та його колективи здобули величезну кількість нагород. У 2003 році заклад став найкращим палацом культури в країні. Ансамблі, гурти, працівники та виконавці отримували звання та посідали призові місця на конкурсах і фестивалях не лише в Україні, а й закордоном. 

Про власні враження від першого візиту нам розповіла режисерка Палацу Альона Назарук. Вона долучилася до колективу 20 років тому як керівниця театру-студії «Рампа». До Южного вона переїхала з рідного Житомира. Найбільший закладу культури у місті вразив її своєю масштабністю, можливостями та унікальними працівниками.

_{режисерка Палацу культури “Дружба” Альона Назарук}

Зараз у палаці культури працює 15 творчих колективів, 7 з них є народними, а 5 – зразковими. Колективи охоплюють значну кількість напрямків. Це народна і сучасна хореографія, театральна студія та театр ляльок, народний та естрадний вокал, та інші. 

Завдяки Одеському Припортовому заводу, заклад безупинно розвивався, відвідуючи безліч конкурсних заходів, отримував кращу апаратуру та ремонт кабінетів і сцени. Але через фінансові труднощі на самому підприємстві, ПК «Дружба» у 2018 році перейшов на фінансування міста та став Міським палацом культури. 

Як розповіла Надія Конопацька, цей перехід був досить складним. Але директор закладу Петро Кутинець швидко зміг пристосувати й зрозуміти роботу бюджетного закладу. У мирний час кошти виділялися і на костюми з апаратурою, і на одяг сцени. З початком війни фінансування скоротилося. Та у цьому випадку перехід у формат бюджетної установи навіть зміг проявити свої позитивні сторони. Адже після початку повномасштабного вторгнення безліч людей втратили роботу, ОПЗ виключенням не став. Утримування на балансі міста допомогло співробітникам закладу залишитися при заробітку.

Під час повномасштабного вторгнення Палац культури вкотре став опорою для містян. Усе це попри труднощі в середині самого закладу: багато вихованців колективів та деякі їх керівники виїхали за кордон, через вимоги воєнного стану є неможливим проведення грандіозних заходів у великій залі. Тож «Дружба»переорієнтувався на підтримку громадян. Було організовано «Центр емоційного розвантаження» для дітей, у паркетній залі, встановлено генератор, розетки, чайники  та екран для переглядів фільмів дорослим. Через брак фінансування, оснащення генератора відбувалося за особисті кошти працівників, адже головною метою була допомога жителям громади. Палац культури став центром підтримки містян на початку війни. Сховище може розмістити близько 250 людей та працює цілодобово з самого початку вторгнення. 

Сьогодні працівники Палацу культури «Дружба» продовжують творити, а ще мріяти. Звісно, про велику Перемогу, а ще про нові висоти для закладу: «Я хочу, щоб це був гіпермодерновий заклад. І не тільки ззовні. У мене є мрія і проєкт зовнішньої реконструкції палацу культури. Я хочу, щоб це був заклад, де співатимуть, гратимуть у якісь скажені ігри, де діти відпочиватимуть усюди. Тобто такий уніфікований модерновий заклад, де діти й дорослі зможуть приходити та просто знаходитись добами. Щоб вони навіть могли тут спати, якщо ти не хочеш йти додому. І це буде доступ вільний до цього. Так, будуть ті, хто хочуть співати – будуть співати, хто хоче танцювати – танцювати. Це буде концертна діяльність, будуть усі види мистецтв. Але разом з тим, це буде простір, де людина зможу себе почувати без обмежень. Але це не тільки уклад має бути такий, це має змінитися свідомість людей», – поділився із нами Петро Кутинець.

_{Редакція дякує за архівні світлини колективу Южненського міського музею.}