Вже понад три роки Крістіна ФЕДОТОВА прикрашає тіла южненців та гостей міста татуюваннями. З початку повномасштабного вторгнення вона вирішила допомагати армії та створила власний благодійний фонд “МАННАЗ”.

фото: сторінка Крістіни Федотової в Instagram

Віднедавна дівчина стала і бізнесвумен: разом із чоловіком Іваном пара відкрила кавʼярню.

Заклад «Дика кава» працює близько місяця. Та вже користується популярністю серед містян. Все більше фотографій мешканців міста можна побачити у кавʼярні.

У меню закладу великий вибір напоїв: від еспресо та фільтр-кави до полуничного какао і кленової кави. Крім цього, «Дика кава» пропонує хот-доги, сендвічі та солодощі.

Крім незвичних кавових напоїв у «Дикій каві» можна побачити миски для хатніх тварин, адже заклад позиціонує себе як петфрендлі. До того ж, у кавʼярні є буккросинг: кожен бажаючих може абсолютно безкоштовно взяти книгу з полиці, аби прочитати. Як зазначає, Крістіна ФЕДОТОВА, замість цієї книги, свою класти не обовʼязково. Та охочі можуть просто поділитись вже прочитаними творами із домашніх бібліотек.

Як і чому вирішили розпочинати власну справу під час війни?

Загалом, ми хотіли це зробити ще до Ковіду. Але розпочалась пандемія. Купували вело-кавʼярню, але зіштовхнулися із тим, що на вулиці щось відкрити – це велика проблема, бо треба виходити на сесії, отримувати дозвіл, зрозуміли що до сезону не встигаємо.

Під час війни зрозуміли, що про це взагалі можна забути і продали її. Але памʼятали про те, що хочеться все ж таки зробити це. Я розумію, що війна завершиться дуже не скоро, а чекати до старості теж не дуже хочеться. Тому і вирішили спробувати. Ми ж бачимо, що люди відкривають заклади, розвиваються і у Києві, і в Харкові… То й вирішили «психанути».

На скільки це складно робити в умовах війни?

З приміщенням, наприклад, все вийшло дуже просто. Це приміщення в оренду здавала моя знайома. Подзвонила, дізналась чи актуально ще, воно нам дуже підходить, бо все ж таки тут вже колись було кафе. Тоді вона сказала, що, напевно, приміщення мене і чекало.

Почались пошуки обладнання. Виявилось, що його знайти дуже важко. З того, що ми знаходили в інтернете нічого не було в наявності. Чекали, поки відремонтують привезену з Європу кава-машину. Поїхали, подивились і одразу ж купили.

Ремонт робили повністю самостійно. Чоловік займався барною стійкою. Робив все сам: столи, «барку», полиці. Власне, все, що тут зроблено, ми робили самі.

На рахунок стилю: розкажи про логотип. Чому обрали саме таку назву та незвичний шрифт, у доволі азіатському дусі?

В принципі, нам більше просто сподобався шрифт. До того ж, виходячи з назви, розуміли, що це буде гарно повʼязуватись. Адже і шрифт нестандартний, та і назви не дуже спокійна, проста.

Щодо назви, то над цим думали довго. Кавʼярень в Україні багато, тож і назв також. Власне, є фільм «Тепер я йду у дику далечінь» про хлопця-відлюдника, який пішов у гори. Це улюблена стрічка мого чоловіка і в нас вдома є постер. В оригіналі фільм називається «Into the wild».

І ми думали щодо «Wild кава», бо все ж таки кавові боби ростуть самостійно, у диких умовах. Це вже потім їх почали збирати, куштувати і так далі. Тож ми подумали, що «Wild кава» прикольно, але надто «закордонно», а хочеться щось більш «наше». Тому перевели і вийшла «Дика кава». До того ж, я вже тоді почала думати над вивіскою «free» під решіткою [ред.: українською – вільний, не приручений ]. Тому вже вирішили зробити це в купі: така вже не тільки кава, а й ми.

⁃ Як давно ви відкрились і які відчуття в тебе за цей час роботи?

Ми відкрились 16 січня. Насправді і досі не вірю в те, що ми взагалі відкрились. В перший день були взагалі у паніці, бо це все таки дуже нове. Хоч ми і курси баристи проходили. Тобто ми підготовлювались з тим планом, що і ми самі можемо це робити. Щоб не було так, що ми нічого не знаємо про каву і ось ми відкрились. Ми все одно все вивчали, навчались, щоб у подальшому розвиватись. І хочеться робити щось своє, а не так як у всіх.

Ми стараємось вносити власні ідеї. Наприклад капучино ми тепер подаємо у «мартінках» [ред.: бокали під Мартіні]. У Южному так ніхто ще не робив, людям подобається. Навіть чоловікам так подаємо, люди дивуються, кажуть, що це доволі цікаво. Хочемо трохи внести свята у наші будні, відволіктись.

Чим ще, окрім нестандартної подачі, ви відрізняєтесь від інших кавʼярень?

Загалом, я не слідкую за конкурентами, не ходжу до них. Мені це не цікаво. Тобто ми не відштовхуємось від них. З того, що я думаю, навряд є в них, це різні напої на основі кави, які ми намагаємось вносити, котрі більш нестандартні. Пробуємо різні смаки, змішуємо, експериментуємо. Вчора куштували какао з арахісовою пастою. Дуже смачно. Це такий більш нестандартний смак.

В нас ще є напій бічерін. Це існуючий напій, до нього входить какао, еспресо, взбиті вершки і тертий шоколад. Теж поєднання дуже смачне. Воно більш нестандартне на вигляд. На основі соків різних. Наприклад, не лише на основі апельсинового, наприклад капуоранж, а й на вишневому, яблучному, з прянощами. Людям подобається.

Щодо кави, то ми спочатку думали брати у одеситів, де ми брали кавомашину, гарного обсмаження і все інше. В нас друзі працюють у київській кавʼярні. Це кавʼярня «третьої хвилі» там все по правилах. Вони і обсмажують, і продають у кавʼярні. Нам надіслали на пробу, дуже сподобалось. В Южному ніде нема обсмаження кави. На скільки я зрозуміла, в Южному використовують одеського обсмажувальника, нам казали, що вони возять у Южний. Не хотілось повторюватись, хотілось, щоб все ж таки була різниця.

Київські обсмажувальники самі цим займаються. Вони відкривалися як ростерія, а зараз вже мають три заклади по Києву. Беруть участь у конкурсах серед барист, та і загалом розвивають кавову індустрію. Нам сподобалось, тому вирішили зупинитись на них.

⁃ У меню у вас також є хот-доги та сендвічі, що ще?

З солоного в нас хот доги, сендвічі, ролліні. А з солодощів поки експериментуємо. Що найбільш ходове – горішки та трубочки від «Ведмедик бро». Я колись спробувала в Одесі, мені дуже сподобалось, особливо те, що там нестандартні смаки. Людям також подобається, особливо із сиром брі. Вони в нас прям гарно розходяться.

Нещодавно зіштовхнулась з проблемою, що в Україні не багато сертифікованої продукції. Але за правилами Держспоживслужби все має бути сертифіковано, тому ми замовляємо лише такі продукти. Щоб люди могли розуміти, що в нас якісно і ми дотримуємося правил, вимог, строків і так далі.

Поки в нас свого виготовлення немає. Хот доги та сендвічі ми лише збираємо, а не виготовляємо. У майбутньому, сподіваюсь, що все буде добре, то ми вже обладнаємо професійно кухню, будемо розширюватись і робити щось самі. Але це залежить від того, якою буде ситуація в країні.

Також очікуйте матеріал із Крістіною ФЕДОТОВОЮ про волонтерську справу, відкриття власного фонду та допомогу друзям у війську.