Поки чиновники продовжують говорити про турботу про дітей та створення комфортного середовища для підростаючого покоління, реальність на одному з дитячих майданчиків міста демонструє зовсім іншу картину. Замість безпечного та сучасного простору – тут суцільна занедбаність, іржа та небезпека.
Дитячий майданчик більше нагадує покинуту індустріальну зону, де роками не було жодного ремонту чи навіть елементарного догляду. Металеві конструкції вкриті товстим шаром іржі, стара фарба лущиться та відпадає шматками, оголюючи пошкоджений метал. Гойдалка-балансир перебуває в жалюгідному стані: її корпус майже повністю проржавів, а дерев’яні сидіння зношені, потріскані та можуть стати причиною травми.
Не кращий вигляд має і дитяча гірка. Її металевий спуск давно втратив захисне покриття, потемнів від корозії та бруду, а сходи й перила вкриті фарбою, що давно почала обсипатися. Іржаві поверхні, до яких щодня торкаються діти, — це вже не просто питання естетики, а й загроза їхній безпеці.
Пісочниця фактично перестала виконувати своє призначення. Її дерев’яні бортики розсихаються, фарба облізла, а сам простір настільки заріс травою та бур’янами, що піску під ними майже не видно. Складається враження, що про існування цього об’єкта просто забули. Не краща ситуація і з благоустроєм території. Одна з лавок практично зруйнована: від сидіння залишилася лише одна тонка дерев’яна планка, тоді як решта конструкції відсутня. Металеві опори вкриті іржею та заросли бур’янами. Не краща історія і з іншими лавками. Покриття майданчика — це суміш бруду, гострого щебеню, клаптиків трави та побутового сміття. Пластикові пляшки, недопалки й каміння поруч із дитячою зоною вже стали звичним елементом місцевого пейзажу.
Окреме занепокоєння викликає й оточення майданчика. Безпосередньо за дитячими спорудами проходять масивні наземні труби, вкриті графіті та слідами багаторічного зношення. Таке сусідство важко назвати прийнятним для місця, де знаходяться діти. Периметр майданчика оточений старим металевим парканом із графіті, а неподалік височіє сіра занедбана споруда, що лише підсилює атмосферу запустіння. Усе це створює враження простору, який роками випадав із поля зору комунальних служб. І проблема тут не лише в естетиці. Йдеться про базову безпеку дітей, яку місцева влада зобов’язана забезпечувати.
Коли дитячий майданчик перетворюється на територію підвищеного ризику, це вже не випадковість і не прикрий виняток — це показник системної бездіяльності. Бо для того, щоб прибрати сміття, відремонтувати лавку, пофарбувати конструкції чи замінити аварійні елементи, не завжди потрібні мільйонні бюджети. Потрібне насамперед бажання виконувати свою роботу. І поки на офіційних заходах звучать красиві слова, реальний стан таких об’єктів говорить значно більше за будь-які промови. Адже ставлення до дітей вимірюється не гучними заявами, а конкретними діями.
