Минулого тижня виповнилося 20 років, як нашим містом керує Володимир Новацький. Підбивати підсумки можна було б дуже довго, але це не потрібно, бо кожен мешканець бачить і відчуває їх щодня.
Досить вийти на вулицю, щоб зрозуміти, що перспективне місто з колосальними можливостями перетворилося на провінцію.
Зараз дуже зручно все списувати на війну та брак коштів, але ж так було не завжди. Новацький вважає, що у людей коротка пам’ять, та це не так. Всі прекрасно знають, що довгі роки бюджет чудово наповнювався завдяки містоутворюючим підприємствам, таким як ОПЗ, порт Південний та багатьом іншим. Можливостей використати ці гроші на розвиток було безліч, а от бажання — нуль.
Обіцянки зробити з Південного Монако, побудувати набережну, реабілітаційний центр, сміттєпереробний завод та багато іншого так і залишилися лише в повітрі. Нам замилювали очі гарними лавками у скверах та сердечками з написами, але насправді важливі проєкти не реалізовувалися.
Весь цей час влада дбала лише про себе, а про мешканців згадувала лише перед виборами. І ось через 20 років ми бачимо результат — молодь не хоче залишатися в місті, бо не бачить тут перспектив, з кожним днем ситуація буквально у всіх сферах життя погіршується, а мер тільки звітує кожного понеділка, що в його світі все чудово.
Екзамен війни також провалений — немає нормальної системи оповіщення, достатньої кількості укриттів, пункти незламності не працюють належним чином, а під час блекаутів та жорстких зим люди залишаються майже сам на сам з проблемами.
В результаті місто не живе всі ці 20 років, а намагається вижити, що стає дедалі складніше з таким керівником.
