Історія з роздачею дитячого харчування від депутата Південнівської міської ради Володимира Сівака отримала своє цілком логічне, але від цього не менш цікаве продовження. Коли ми раніше детально розбирали цю «благодійну» акцію, головні запитання викликала сумнівна механіка збору персональних даних через Google-форму. Тоді це виглядало як банальне бажання політика напрацювати електоральну базу та нагнати підписників у новостворений Telegram-канал.

Проте новий поворот у цій історії показав, що справа не лише в передвиборчому популізмі, а й у значно токсичнішому підґрунті.
Почнемо з головного: якби депутат Сівак дійсно керувався щирим бажанням допомогти молодим сім’ям громади, ця процедура виглядала б абсолютно по-іншому. Для реальної допомоги не потрібні складні електронні сита, за якими вигадують черговий мережевий маркетинг. Можна було банально відкрити гарячу лінію — попросити батьків зателефонувати, уточнити кількість дітей і потребу в наборах, а вже на місці під час видачі звірити документи. Швидко, безболісно й без збору даних.
Можна було зробити й по-іншому. Як народний обранець, Володимир Сівак має всі важелі, щоб направити офіційний запит до соціальних служб Південнівської міської ради. Дізнатися точну кількість дітей віком до 5 років, зареєстрованих у громаді, розрахувати необхідний обсяг допомоги й закупити відповідну кількість пакунків. Але він обрав зовсім інший шлях із реєстраційними формами. Навіщо?
Відповідь стала зрозумілою, коли люди нарешті побачили самі пакунки. Як виявилося, «щедрий дарувальник» Сівак роздавав дитяче харчування, організоване Благодійним фондом Суркісів — одіозних бізнесменів, які засвітилися у безлічі скандалів, а Григорій Суркіс взагалі був народним депутатом від нині забороненої в Україні проросійської партії ОПЗЖ.
Тобто депутат міської ради, юрист за освітою, не вигадав нічого кращого, ніж стати регіональним дистриб’ютором гуманітарки політичної сили, яка роками розхитувала країну та тягнула сюди «руський мир». Картина вимальовується максимально цинічна. У той час, коли в країні п’ятий рік триває повномасштабна війна, а громада шукає кошти на безпеку дітей у школах, місцевий депутат бере допомогу від фонду одіозних братів-бізнесменів загортає її в пафосні гасла про «створення кращого завтра» і під цим приводом збирає персональні дані місцевих мешканців.
Тут уже постає питання не просто про відсутність совісті чи депутатської етики, а про свідомі політичні маніпуляції. Роздавати подарунки від таких сумнівних вигодонабувачів, збирати під це анкетні дані батьків і називати це «розвитком громади» — це межа цинізму. Якщо Володимир Сівак вважає, що мешканці Південного мають коротку пам’ять і не здатні відрізнити щиру турботу від політичної гри, то він сильно помиляється. Солодкі гасла про «здорове завтра» остаточно знецінюються, коли за ними визирають вуха забороненої ОПЗЖ.