Вкотре Южненська громада провела в останню путь свого земляка. Андрій Анатолійович ЄФІМЧУК був розвідником-навідником розвідувального відділення розвідувальної роти-солдатом Збройних Сил України в/ч А2298. Герой загинув 18 вересня, захищаючи Україну та весь український народ, поблизу населеного пункту Вербове, Запорізької області. Йому було 39 років.
До памʼятника Захисникам Вітчизни, попрощатись із героєм прийшли рідні, друзі, вчителі, посадовці та жителі Южненської громади.
Прощальне слово сказала заступниця міського голови-начальниця управління освіти Олена БАРАНЕЦЬКА:
“Сьогодні вкотре схиляємо голови у скорботі і пошані до нашого Героя. Сьогодні вкотре прощаємося з молодим життям. Ми втрачаємо мрії, ми втрачаємо надії, ворог забирає у нас найцінніше — життя наших громадян, життя наших Героїв. Але саме на таких Героях як Андрій і тримається наше з вами сьогоднішнє життя. Ми дякуємо родині, дякуємо матері, ми схиляємось перед вами і просимо пробачення за те, що не змогли зробити для вашого сина, чоловіка, батька. Шануємо кожного героя. Шануємо всіх тих, хто сьогодні стоїть на захисті України. Шануємо тих, кого вже ніколи не буде з нами”.
Педагогиня Ліцею №2 Раїса АРТЮШЕВСЬКА також взяла прощальне слово і сказала зі сльозам на очах:
“Сьогодні ще один наш журавлик, наш український козак летить у засвіти. Я була класним керівником у паралельному класі. За ці два дні ми пригадали все про цю дитину. Я не можу зрозуміти одного — чому Господь забирає найкращих? Я ніколи цього не зрозумію! Тому що Андрій — це сонечко, це ота зірочка, отой вогник, що був у школі. І зараз я дивлюсь на всіх, хто тут присутній, і родина ШЕРСТНЬОВИХ, яка бігала з ним у футбол, Андрій завжди грав у футбол і бачу багато наших випускників. І молодші, і старші — всі знали Андрія. І зараз, навіть ті побратими, які залишилися з ним, вони писали, що Андрій вірить, настільки вірить у перемогу нашої України, що вона буде ця перемога. Андрій пішов і в нього залишилася сімʼя. Він перед цим був у відпустці, уявляєте люди, він був у відпустці, він намагався зустрітися з кожним, він намагався кожну хвилиночку провести зі своєю сімʼєю. Поїхав до частини і через два дні загинув”.
Окрім шкільних вчителів, попрощатись з Андрієм ЄФІМЧУКОМ прийшли та вихователі дитячого садку.
“Він був у мене з трьох до шести років. Це була світла дитина, світленький хлопчик. Ми працювали разом з його мамою у садку. Знаю його по садку: світла, добра дитина. Потім у школу пішов, працювати пішов, у порт, одружився, в нього лишилась донечка. Вона ходила в садок разом з моєю внучкою. Андрюшу часто бачила із сімʼєю. Завжди усміхнений, завжди з посмішкою, в гарному настрої. Він маленьку то носив на плечах, то вона на самокаті каталась, потім в школу її провів. Багато людей його знали, як людину, як спортсмена. Добра, світла хороша людина, він, мабуть, кривого слова нікому не сказав. А матері навіть в очі дивитись не можу… За що це? За те, щоб нам світило це сонце… Хай спочиває з Богом”,— поділилася із нами вихователька Андрія Олена Йосипівна.
Андрія ЄФІМЧУКА поховали на Южненському кладовищі. Вічна Слава Герою!
