У Всесвітній день поширення інформації про аутизм ми поспілкувались із мамою синочка з РАС, дефектологинею Аліною СЛАДКОВОЮ.
Аліна СЛАДКОВА закінчила Південноукраїнський університет за спеціальністю «корекційна освіта». Вже два роки дівчина працює у напрямку корекційної педагогіки, логопедії та дефектології.
Також пані Аліна – мама двох синочків, один з них має розлади аутистичного спектру (РАС), тож саме це і допомогло обрати напрям другої освіти, а згодом і професію.
Звернутись до дефектологині можна у її інстаграм або за номером у вайбер/телеграм:
+38 063 104 1457
Найближчим часом, Аліна СЛАДКОВА відкриє двері свого Центру терапії розвитку мовлення і комунікації, за адресою Іванова, 20.
Аутизм (розлади аутистичного спектру (РАС) – це стан, який виникає внаслідок порушення розвитку головного мозку і характеризується вродженим та всебічним дефіцитом соціальної взаємодії та спілкування. Його неможливо вилікувати, проте з часом можна скоригувати і адаптувати людину до соціального життя.
Із РАС народжується кожна 110-та дитина у світі, тож розповсюдження інформації про таку особливість завжди «на часі».
⁃ Як батькам розпізнати, що у їх дитини особливості розвитку?
На жаль, рання діагностика у нас погано зараз працює. Цим мали б займатись педіатри або неврологи. У нас немає психіатру в переліку лікарів, яких проходить дитина на медичному огляді, але в нас є невролог. На жаль, аутизм – це порушення саме психічного розвитку і цей діагноз виставляється саме психіатром. Неврологи не мають права ставити такий діагноз, через це іноді пропускають ознаки, що вказують на РАС. І часто кажуть матерям, що це вони тривожні, а у їх дитини немає ніяких особливостей розвитку.
Тож до 4 років дуже рідко дитині ставлять діагноз аутизму. Але з першого року життя, це час, коли вже потрібно втручання, треба дитину вводити в заняття. Звісно, ніколи не пізно, навіть після 4-5 років. Але це робити потрібно набагато раніше.
Перш за все, на що варто звернути увагу батькам – це порушення комунікації. Навіть у шість місяців це вже можна помітити. Такі дітки не в такому контакті з мамою, вони можуть не посміхатися, немає «комплексу пожвавлення» (позитивна реакція немовляти на появлення дорослого, особливо на голос матері, її дотики та обличчя).
У дітей за аутизмом, але не у всіх, багато неврологічних проявів. Є таке, що дітки погано сплять, вони капризні. У багатьох діток це супроводжується порушеннями обробки сенсорної інформації. Тобто вони можуть повно реагувати на зміни температури, холодно, чи тепло, чи їм тканина може бути не приємною. Але навіть, якщо таких проявів немає, і здається, що у цьому напрямку дитина здорова, найперша ознака – це порушення емоційного контакту, немає потреби в спілкуванні.
Пізніше, коли дитинка підростає, десь у віці одного року, помітно, що вона не проявляє зацікавленості до інших дітей. Не реагує на них або взагалі може уникати, втікати від них. Часто діти з аутизмом до дорослих мають більший інтерес, ніж до своїх однолітків.
Так само, у багатьох дітей з аутизмом є затримка розвитку мовлення. Часто вона носить навіть не неврологічний характер, а просто дитина не має потреби і мотивації у спілкуванні. Взагалі, за статистикою, 50% людей з аутизмом, навіть у дорослому віці, не розмовляють. Велика проблема – це саме відсутність мотивації. Їм просто не має для чого.
Також дитина часто не реагує на імʼя, не відгукується і здається, що дитина глуха і не чує. Це, знову ж таки, проблеми самоідентифікації. Не формується у дитини це «я». Вона не розуміє, хто «я», не розуміє, що це її імʼя.
У багатьох дітей, не у всіх, це не є стовідсотковим показником, але відсутній зоровий контакт або не сформований вказівний жест. Знову ж таки, вказівний жест – це жест, який розділяє увагу, коли ти хочеш поділитись враженнями, емоцією із близькою тобі людиною.
Такі діти часто бувають замкнутими, обирають гратись із самими собою і у них є певні стереотипні, повторювані дії.
В них не формується часто ігрова діяльність, десь в рік вона вже має бути, вони не використовують іграшки за призначенням. Вони можуть або виділяти якусь ознаку цієї іграшки і зациклюватися на ній, або використовують неспецифічні предмети для ігор. Наприклад, кришечки, гіллячко, якесь сміття.
Також ці діти обирають повторювані дії, наприклад: вмикають-вимикають світло, ходять одними й тими самими шляхами. Їм потрібні такі стереотипні дії, вони приводять їх в баланс, рівновагу, дають певне відчуття безпеки.
⁃ Через що у дитини зʼявляється аутизм і чи можна якось на це вплинути?
Завчасно вплинути на це неможливо. Можна лише тоді, коли вже є розлади, займатись корекцією. Передбачити, якось запобігти цьому не можна. Це вроджена особливість. Часто кажуть, що це мама була у поганому контакті, у мами була післяпологова депресія, вона не мала достатнього ресурсу, зоб дати дитині увагу. Це все міф. На це ніяк не впливають мами, аутизм не можна набути.
Причин немає. В 10% дітей, яких досліджували, є генетичні порушення. Але це теж не одна якась причина. Досі немає причин аутизму, ніхто не може сказати чому він виникає. Це збіг обставин різного характеру: неврологічного, генетичного, якісь зовнішні фактори впливають.
⁃ Як саме ви працюєте з дітьми з РАС та які вікові обмеження?
Моєму найменшому клієнту було 1 рік і 10 місяців. Але от з двох років вже точно треба працювати з такими дітками. Можна працювати і від одного року, але зазвичай батьки не звертаються в такому ранньому віці.
В перше чергу, ми працюємо над встановленням контакту, вчимо дітей взаємодіяти. Бо всі батьки, коли звертаються, хочуть мовлення. Для того, щоб виникло мовлення, потрібно, аби дитина хотіла спілкуватися, щоб в неї була потреба у взаємодії. Тому в першу чергу ми вчимо дитину саме контакту.
Важливо, аби це було не травматично. Не можна просто нагло вторгнутися в простір дитини і вимагати від неї уваги. Треба дитині просто показувати, що знаходитись поряд з іншою людиною – безпечно. Що можна взаємодіяти і для себе отримувати щось хороше. Найголовніше – сформувати мотивацію до взаємодії.
Водночас це також робота над імітацією. У переважної кількості дітей з аутизмом не сформована імітація. Це треба формувати, повторювати за дорослим. Бо, навіть якщо ми говоримо про мову, то мова – це теж імітація. Ми чуємо як говорять дорослі, як говорять інші діти, ми повторюємо це, повторюємо рухи. На імітації базується все навчання.
Це база, яка необхідна для будь-якої діяльності, будь-якого навчання. Також пізніше ми формуємо навичку гри. Бо простіше за все – навчати дитину в процесі гри. Коли навичка гри не сформовано, її також формуємо.
Коли вже є ця база: контакт, імітація, навичка гри, тоді починаємо працювати саме над розвитком інтелектуальних здібностей, збагаченням словникового запасу, формуванням мовлення.
⁃ Чи могли б Ви спростувати ТОП міфів про аутизм?
Власне, саме через ці упередження в суспільстві я хочу займатись розповсюдженням інформації про аутизм. Бо, на жаль, як мама, також із ними стикаюся.
- Один з найромантичніших міфів це те, що такі діти не дивляться в очі. Ніби, якщо дитини дивитися в очі, то в неї точно нема аутизму. Такий симптом може бути присутнім, а може і не бути. Деякі діти з аутизмом навпаки потребують надмірного контакту і можуть забагато дивитись у очі.
- Міф про те, що аутизм може бути набутий в процесі якось впливу. Ні. Це вроджено.
- У суспільстві вважається, що люди з аутизмом – це часто психопати, вбивці. Так, вони можуть проявляти певні агресивні прояви, але лиш через те, що не вміють правильно контактувати з людьми. Вони точно не злі, не хочуть зашкодити. Це все коригується в процесі занять, навчання.
- Існує, навпаки, міф про те, що люди з аутизмом геніальні. Ні, на жаль. Ми багато знаємо таких відомих людей. Але ж, ще більше людей не відомих, в яких немає цієї геніальності. Вони в поганому стані, на низькому рівні, ми про них просто не чуємо. Звичайно, нам всім хочеться, щоб наша дитина була геніальною. Але ж не можна тільки на це сподіватися і нічого не робити.
- Є міф, що аутизм переростає в шизофренію. Ніби діти з аутизмом виростуть і їхнім діагнозом стане шизофренія. Це не правда. Якась частка може бути, але це проблема діагностики шизофренії в ранньому віці. На жаль, її важко діагностувати в дитини, тому іноді буває таке, що дитині ставлять аутизм, а у більш зрілому віці виявляється, що це шизофренія. Та це зовсім не означає, що аутизм переріс у шизофренію.
⁃ Щоб ви сказали про міфи, які, стосовно людей з аутизмом, формує телебачення? Наприклад, серіали «Хороший лікар» або «Перші ластівки. Залежні»?
Є великий синдромальний спектр аутизму. Ми знаємо, що є люди з Синдромом Аспергера – це найлегша ступінь аутизму. Саме те, що було у головного персонажу з серіалу «Хороший лікар». Це досить контактні люди, вони гарно розмовляють, в них гарно формується мовлення. І начебто нема ніяких проблем. Але це завжди порушення соціальної взаємодії.
У «Хорошого лікаря» теж були труднощі із взаємодією. Він міг щось сказати неприємне, що звичайні люди начебто не кажуть.
Звичайно, образ, сформований у серіалі, дуже романтизований. Це проблема, бо у нас знімають гарні серіали, а потім батьки думають, що у них також виросте геніальний лікар, тому не йдуть корегувати особливості своїх дітей.
Щодо «Перших ластівок» , то повертаючись до перших проявів, тобто відсутності емпатії, емоційного звʼязку, проявів емоцій. Я це помічаю навіть за своїм сином. У таких людей часто знижена чутливість. Часто діти наступають вам на ноги, можуть вкусити, вдарити. Вони просто не знають, що це боляче. Але це не означає, що вони підуть вбивати через це. Але те, що вони можуть не розуміти, що такими діями чи словами можуть образити – це правда.